Дмитренко Юрій (Георгій) – архітектор, творець привабливої Одеси

Дмитренко Юрій: зодчий, який створив обличчя Одеси

Дмитренко Юрій (Георгій) Мелентійович (23 березня 1858 — 5 липня 1918) — видатний одеський архітектор, педагог та громадський діяч, чиє ім'я нерозривно пов'язане з формуванням неповторного архітектурного обличчя Одеси кінця XIX — початку XX століття. Його багатогранна творчість охоплює широкий спектр стилів, від неоренесансу до модерну, залишивши по собі багату спадщину у вигляді знакових споруд, багато з яких нині визнані пам'ятками архітектури.

Ранні роки та освіта

Народившись в Одесі у родині купця 2-ї гільдії, Юрій Дмитренко з ранніх років виявив талант до мистецтва. Паралельно з навчанням у знаменитій Рішельєвській гімназії, він відвідував Рисувальну школу Товариства витончених мистецтв, де його наставниками були такі майстри, як скульптор Л.Д. Іоріні та живописець А. Бауер. Його однокласниками стали майбутні світила одеської архітектури та мистецтва, включаючи Ф. Нестурха та К. Костанді.

У 1876 році Юрій Дмитренко вступив до Імператорської Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, спочатку на відділення живопису, але незабаром присвятив себе архітектурі. У 1880 році, ще до закінчення Академії, він почав працювати в майстерні знаменитого одеського архітектора О.І. Бернардацці, беручи участь у розробці проєкту нового міського театру Одеси. У 1885 році він з відзнакою закінчив Академію, отримавши звання класного художника 1-го ступеня.

Академічна та громадська діяльність

Повернувшись до Одеси, Юрій (Георгій) Дмитренко активно долучився до викладацької та громадської діяльності. З 1883 року він почав викладати архітектуру в Одеській рисувальній школі. Він обіймав низку відповідальних посад, включаючи єпархіального архітектора, архітектора Інституту шляхетних дівиць та архітектора при Міському театрі. Його внесок у розвиток художньої освіти був значним, і в 1917 році його було обрано до комісії з реформи одеської художньої школи.

Дмитренко також був активним членом Одеського відділення Російського Технічного Товариства та першим головою Одеського відділення Російського товариства архітекторів-художників, що підкреслює його роль у професійній спільноті.

Ключові проєкти та споруди в Одесі

Творча спадщина Юрія Дмитренка величезна та різноманітна. Він є автором понад 70 будівель в Одесі, багато з яких стали візитівками міста. Серед його найзначніших робіт:

• Готель «Лондонський» (Приморський бульвар, 11, 1899-1900) – яскравий приклад раннього неоренесансу, що відтворює атмосферу північноіталійських міст.
• Обліковий банк (Пушкінська вулиця, 12 / Грецька вулиця, 13, 1904-1906) – монументальна споруда, що демонструє майстерність Дмитренка в роботі з пластикою фасадів.
• Прибутковий будинок С. Григор'євої (Ланжеронівська вулиця, 15, 1912-1913) з елементами іспанської готики, де колись розташовувалося знамените кафе Фанконі.
• Земельний (Селянський) банк (Маразліївська вулиця, 34, 1908-1914) – єдиний в Одесі приклад неоросійського стилю.
• Дача Варфоломія Анатра (Французький бульвар, 28/30, 1911) – витончена споруда, пройнята романтизмом.
• Залізобетонні купальні на Ланжероні – приклад новаторського використання залізобетону в його проєктах.

Окрім великих об'єктів, Дмитренко також проєктував малі архітектурні форми, такі як павільйон для продажу морозива у Міському саду (1888) та музичний павільйон на Приморському бульварі (1890). Він також зробив значний внесок у формування обличчя православної Одеси, проєктуючи церкви та монастирські подвір'я, включаючи церкву в ім'я святителя Димитрія Ростовського та Андріївське подвір'я Афонського монастиря.

Визнання та спадщина

Юрій (Георгій) Дмитренко був нагороджений орденом Святого Станіслава 2-го ступеня (1900). Його роботи, що відрізняються високою якістю виконання та міцністю, витримали випробування часом, війнами та стихійними лихами. Сьогодні майже всі будівлі, спроєктовані ним, визнані пам'ятками архітектури, що свідчить про його беззаперечний внесок у культурну спадщину Одеси.

5 липня 1918 року Юрій Мелентійович Дмитренко помер. У 2017 році на його честь було відкрито меморіальну дошку на вулиці Дерибасівській, 8, де він провів останні роки свого життя. Його творчий шлях служить прикладом поєднання архітектурних традицій з новаторськими підходами, а його будівлі продовжують надихати та захоплювати мешканців та гостей Одеси.