Ганський Петро - імпресіоніст з Одеси

Ганський Петро Павлович (1867–1942) – видатний одеський художник межі ХІХ–ХХ століть. Член Товариства південноросійських художників та активний учасник його виставок, Ганський залишив по собі унікальні роботи, чия поява у світі мистецтва стала справжнім відкриттям.

Знаменний епізод, що стався у вересні 1994 року в Одеському художньому музеї, поклав початок відродженню інтересу до імені Ганського. Дві літні пані з Таллінна, Олена Борисівна Позднякова та Тетяна Борисівна Золотова, несміливо шукали відомості про художника та його картини. Побачивши в експозиції полотно «Біля ставка», вони не приховували хвилювання: виявилося, це племінниці Петра Павловича! Цей зворушливий момент відкрив двері до цінних сімейних архівів – фотографій, акварельних етюдів останніх років життя художника та безцінних спогадів, що проливають світло на його довге та насичене життя.

Камерний майстер та новатор: ранній шлях

На відміну від яскравих громадських діячів, Петро Ганський був відомий як камерний, витончений художник. Проте, його ім’я незмінно стояло в одному ряду з такими прославленими одеськими майстрами, як Киріак Костанді, Петро Нілус, Тит Дворніков, Герасим Головков та Євген Буковецький. Його роботи охоче купували колекціонери та художники, серед яких були Олександр Руссов, Євстратій Петрококіно, Микола Кузнецов та скульптор Борис Едуардс. Саме з цих колекцій п'ять творів Ганського потрапили до музею. Преса тієї пори часто відзначала його новаторський, непересічний талант, називаючи його імпресіоністом.

Петро Павлович народився 21 березня 1867 року у дворянській родині в селі Миколаївка (Ганське) Ананьївського повіту Херсонської губернії (нині – Одеська область, Україна). Рід Ганських, що оселився в Новоросії за Катерини II, мав глибоке коріння. Батько художника, Павло Петрович, здобув освіту у Франції та працював керуючим Херсонського Дворянського банку. З 1870 року родина Ганських постійно проживала в Одесі, де народився молодший брат Петра – Олексій Павлович Ганський, майбутній відомий астроном і геодезист.

Художню освіту Петро Ганський розпочав у Єлисаветграді, а потім, з 1885 по 1889 рік, був вільним слухачем Імператорської Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Завершив він навчання в Парижі, у знаменитій Академії витончених мистецтв (École des Beaux-Arts) під керівництвом Жана-Леона Жерома. З 1890 року Ганський активно брав участь у всіх виставках Товариства південноросійських художників, ставши його повноправним членом у 1894 році. Він створював пейзажі, портрети, жанрові композиції, регулярно виставляючи свої роботи в Одесі, навіть перебуваючи за кордоном.

Випробування революції та новий шлях в еміграції

Революція 1917 року застала Петра Ганського в Одесі після його чергового повернення з Парижа. Його садиба була розгромлена, а сам художник засуджений до розстрілу більшовиками. Згідно з відомою легендою, він уникнув смерті завдяки Добровольчій армії Денікіна, що увійшла до Одеси. Однак недавні дослідження документів, зокрема протоколів допитів, свідчать про те, що Ганський був викуплений з ЧК Буніними, тоді як інші фігуранти справи Російського народно-державного союзу, ймовірно, були розстріляні.

У грудні 1919 року Петро Ганський був евакуйований з Одеси через Салоніки на англійському судні «Ріо Пардо», назавжди залишивши батьківщину. З 1920 року він постійно проживав у Франції, де вже жила його сестра Софія з родиною. Незважаючи на еміграцію, він продовжував активно працювати, вдосконалюючи свою майстерність у Парижі.

У 1922 році життя художника набуло нового повороту: він прийняв католицтво і пізніше, у 1928 році, був висвячений на священичий сан кардиналом Морань. Петро Ганський став священиком Ордену єзуїтів візантійського обряду, присвятивши себе служінню в місії Російського католицького апостоляту. Його дружба та листування з Миколою Реріхом зіграли важливу роль у поширенні Пакту Реріха серед прелатів Римсько-католицької церкви, що призвело до його подальшого підписання Папою Пієм XI.

Навіть ставши католицьким священиком, Петро Павлович Ганський не залишав занять живописом до кінця життя, активно допомагаючи російським біженцям у Франції, жертвуючи свої картини для благодійних лотерей.

Забуття та тріумфальне повернення спадщини

Петро Павлович Ганський пішов із життя 27 листопада 1942 року в монастирському хоспісі в Ле-Дора, Франція, де і був похований. Він залишив по собі великий архів, що включає манускрипти та фантастичний роман «Червона зірка», які зберігаються у французьких державних архівах. Більша частина його спадщини знаходилася у сестри та племінниці в Таллінні, і лише в 1994 році, завдяки зусиллям племінниць Олени Позднякової та Тетяни Золотової, а також головного хранителя Одеського художнього музею Людмили Єрьоміної, понад тридцять робіт Ганського було передано музею. У 2004 році колекція поповнилася ще сорока роботами, сформувавши найбільше музейне зібрання творів Петра Ганського — 84 роботи зберігаються в Одеському художньому музеї.

Сьогодні картини Петра Павловича Ганського прикрашають експозиції Одеського художнього музею, Національного художнього музею України, Миколаївського художнього музею імені Василя Верещагіна, Дому російського зарубіжжя імені О. Солженіцина, а також приватні колекції в Одесі, Києві, Таллінні та Парижі.

Творчість Ганського, довго відома лише вузькому колу, знову здобуває визнання. Його роботи, що поєднують академічну манеру з прийомами імпресіонізму, та його унікальна життєва історія – від одеського дворянина до паризького священика – роблять його постаттю виняткової значущості для українського та російського мистецтва. Виставка в Таллінні (2014), а також масштабна ретроспектива в Одеському художньому музеї в 2017 році до 150-річчя від дня народження, підтверджують відродження інтересу до цього талановитого майстра.

Вивчення життя та творчості Петра Ганського продовжує розкривати нові грані його унікального внеску в художню спадщину.