Ісупов Олексій - художник, представник салонного живопису

Ісупов Олексій: художник-реаліст з італійським акцентом

Ісупов Олексій Володимирович (1889–1957) – видатний російський художник-реаліст, яскравий представник салонного живопису, чиє життя та творчість тісно переплелися з Росією, Середньою Азією та Італією. Його роботи, пронизані глибоким почуттям кольору та світла, зберігаються у найбільших музеях світу, включаючи Державну Третьяковську галерею та Галерею Уффіці.

Ранні роки та становлення майстра

Народився Олексій Ісупов 10 березня 1889 року у В’ятці (нині Кіров) у родині майстра з іконостасної справи. З дитинства він був занурений у світ мистецтва, навчаючись в іконописній майстерні та беручи участь у художніх виставках рідного міста вже з 1903 року.

У 1908 році Ісупов вступив до знаменитого Московського училища живопису, скульптури та зодчества, де його наставниками стали такі стовпи російського живопису, як А.Є. Архипов, А.М. Васнецов, К.А. Коровін, В.О. Сєров та С.В. Малютін. Роки навчання (до 1912 року) були відзначені активною участю у виставках Союзу Російських Художників та Товариства Передвижників, а також експозиціями у московській галереї Лемерсьє та на Весняних виставках Імператорської академії мистецтв. У 1913 році, після одруження з Тамарою Івановою, Ісупов здійснив поїздку Волгою та до Криму, а потім подорожував Уралом, черпаючи натхнення у російській природі.

Воєнні роки та середньоазіатський період

З початком Першої світової війни у 1915 році Олексій Ісупов був мобілізований до армії та проходив службу в Туркестані, у Ташкенті. Незважаючи на воєнний час, він продовжував малювати. Після демобілізації за станом здоров'я наприкінці 1917 року, художник ненадовго повернувся до Москви та В’ятки, але вже у травні 1918 року знову опинився у Ташкенті.

У Середній Азії Ісупов активно брав участь у культурному житті: викладав у Туркестанській крайовій народній художній школі, ілюстрував книги та займався художнім оформленням. У 1920 році за відрядженням Наркомпросу РРФСР він переїхав до Самарканда, де очолив художню секцію Комісії з реставрації та охорони пам'яток. У цей період він глибоко вивчав археологію, історію та культуру Середньої Азії, створюючи пленерні, імпресіоністичні східні пейзажі та жанрові сцени, такі як «Узбеки в чайхані», «У старому Туркестані», «Самарканд».

Повернення до Москви та італійський етап

У 1921 році Ісупов повернувся до Москви, де приєднався до Асоціації художників революційної Росії (АХРР). Він продовжував виставлятися та створювати твори на революційну тематику, включаючи серію портретів радянських державних діячів та картини, присвячені подіям Громадянської війни. За завданням АХРР він працював над картиною «В. І. Ленін, що грає в шахи», а його робота «Проводи Леніна у колонному залі» (1926) була присвячена похоронам вождя. Ісупов також відіграв важливу роль у створенні В’ятського міського історико-художнього музею, подарувавши йому свою картину «Північний пейзаж». У 1924–1925 роках його роботи успішно експонувалися на виставках у США.

У 1926 році Олексій Ісупов покинув Росію та переїхав із сім'єю до Італії. Офіційною причиною відрядження було виконання замовлення ВЦСПС, проте справжньою причиною стало загострення невиліковної хвороби суглобів (кісткового туберкульозу). Незважаючи на ностальгію за Батьківщиною та мрії про повернення, серйозні проблеми зі здоров'ям утримували його в Італії понад тридцять років.

У Римі Ісупов миттєво здобув визнання. Його приваблювали різноманітні жанри — від натюрморту та анімалістики до портрета, у якому він особливо досяг успіху, ставши популярним портретистом. Італійські критики та художники високо оцінили його «широкий розмах пензля, тонкий аналіз деталей та прагнення до правди», а також «ніжні фарби» та «істину й поезію», які публіка знаходила у його творах. Виставки Ісупова проходили у Римі, Мілані, Неаполі (де його відвідував Максим Горький), а також у Гаазі, Ліворно, Генуї, Флоренції, Бергамо, Трієсті, Турині, Франції, Голландії та Бельгії.

У роки Другої світової війни художник активно підтримував італійський опір, перетворивши свою майстерню на конспіративну квартиру. Після війни, у 1945 році, у Галереї сучасного мистецтва в Римі відбулася його велика персональна виставка, а у 1949 році вийшла ілюстрована монографія про його творчість, написана відомим італійським мистецтвознавцем Джорджо Нікодемі.

Спадщина та пам'ять

Олексій Володимирович Ісупов ніколи не вважав себе емігрантом, залишаючись радянським громадянином. Він помер 17 липня 1957 року у Римі та був похований на Римському протестантському кладовищі Тестаччо, поруч із видатними російськими художниками.

Виконуючи заповіт чоловіка, у 1958 році вдова Тамара Миколаївна Ісупова перевезла до Росії значну частину його спадщини: близько 300 творів (80 живописних полотен та понад 200 малюнків) були передані В’ятському художньому музею, одним із засновників якого був сам Ісупов. Дев'ятнадцять робіт поповнили колекцію Державної Третьяковської галереї.

Творчість Олексія Ісупова продовжує викликати широкий інтерес. Його роботи експонувалися на виставках в Академії мистецтв (1968), а перша персональна виставка в СРСР відбулася у Кірові (1971), потім у Москві (1973), Ризі та Ташкенті (1977). У 2009 році у Третьяковській галереї пройшла масштабна монографічна виставка «Олексій Ісупов. Росія — Італія», а у 2013 році експозиція подорожувала Кіровом та Йошкар-Олою. У 2020 році три його роботи були представлені у Музеї сучасного мистецтва «Гараж».

Твори Олексія Ісупова прикрашають колекції багатьох європейських музеїв, включаючи галерею Уффіці у Флоренції, Національну галерею сучасного мистецтва у Римі, а також музеї у Мілані, Неаполі, Узбекистані та США.

Продаж картин Ісупова Олексія на аукціонах:

- Christie's (Лондон, Великобританія)

- Goldens (Київ, Україна)