Кулик Іван - живописець, майстер українського жанру

Кулик Іван Онисимович (1923–1995) — видатний український живописець, чия творчість глибоко вкорінена в рідній землі та історії. Він відомий своїми тематичними картинами, присвяченими українському селу, а також майстерними пейзажами, портретами та натюрмортами. Творча спадщина художника налічує понад 500 робіт, значна частина яких була подарована рідному селу та музеям.

Життєвий шлях та освіта Кулика Івана

Іван Кулик народився 30 квітня 1923 року в селі Моринці на Черкащині, у багатодітній бідній родині, де з дитинства виховувався на творах Тараса Шевченка. У 1941 році, після закінчення Моринської середньої школи, він вступив до Київського педагогічного інституту. Проте навчання було перерване Другою світовою війною, під час якої Івана Онисимовича примусово вивезли на роботи до Німеччини, де він працював у шахтах Ельзас-Лотарингії.

Після повернення на Батьківщину у 1945 році, Кулик працював завідувачем Будинку культури в Моринцях. Його прагнення до мистецтва привело його до Київського училища прикладного мистецтва (1946–1948, альфреско-живописний факультет) та згодом до Київського художнього інституту (1948–1955), де він навчався у видатних майстрів, таких як Тетяна Яблонська, Карпо Трохименко та Михайло Іванов. Дипломною роботою художника стала знакова картина «Дитячі роки Тараса Шевченка».

Творчість та визнання

Після здобуття освіти Іван Кулик працював у Товаристві художників у Станіславі (нині - Івано-Франківськ), а з 1965 року – у Черкасах. Він активно займався громадською діяльністю, брав участь у краєзнавчих експедиціях та збирав етнографічні матеріали. У рідних Моринцях за його участі було створено етнографічний музей.

Іван Кулик був членом Спілки радянських художників України з 1962 року, проте у 1973 році був несправедливо виключений за звинуваченнями в «буржуазному українському націоналізмі». Цей період став серйозним випробуванням для художника, але він знайшов сили продовжувати творити, особливо у жанрі пейзажу. Відновлення у Спілці художників відбулося лише у 1988 році.

Основні роботи та виставки

Творчість Івана Кулика охоплює широкий спектр тем, але центральне місце в ній посідає українське село, його історія, побут та люди. 

Художник активно брав участь у республіканських виставках з 1958 року. Його персональні виставки проходили в Моринцях (1961, 1964), Івано-Франківську (1963), Черкасах (1966, 1969, 1972, 1989, 1998–1999), Звенигородці та Шполі (1967), Умані (1988) та Києві (1995).

Спадщина

Іван Кулик був людиною надзвичайної щедрості. У 1967 році він подарував 100 картин рідному селу Моринці, а згідно із заповітом, ще 50 робіт були передані в Шевченківську школу мистецтв його дружиною Луїзою Макарівною.

Твори Івана Кулика зберігаються у Черкаському краєзнавчому музеї (з 1996 року діє постійна експозиція його робіт), Літературно-меморіальному музеї Василя Симоненка у Черкасах, а також у приватних колекціях та музеях Німеччини, Канади та США. З 1999 року Черкаський міський Будинок культури носить ім'я Івана Кулика, вшановуючи пам'ять видатного художника.

Іван Онисимович Кулик помер 7 квітня 1995 року в Черкасах, залишивши по собі значний внесок в українське мистецтво. Його роботи є цінним джерелом для вивчення української культури та історії.