Ігор Божко: Одеський Леонардо епохи нонконформізму

Божко Ігор — український талановитий художник, чиє ім'я представляє цілу інституцію одеського мистецтва; людина, яка, здається, вирішила прожити не одне, а відразу п'ять або шість творчих життів в одному. Представник легендарного покоління шістдесятників-сімдесятників, він пройшов шлях від підпільних «квартирників» до статуса живого класика, зберігши при цьому рідкісну для художника іронічність і внутрішню свободу.

Його шлях розпочався в атмосфері зухвалого виклику системі. У 1960-70-х роках Божко був активним учасником нонконформістського руху Одеси. Знаменита виставка в Будинку актора, дозволена владою, проіснувала лише один день: її закрили миттєво через «гротескний» зміст робіт. Той «заборонений плід» моментально розійшовся по приватних колекціях.

Однак Божко ніколи не був «вузьким спеціалістом». Поки його картина «Серпень» та інші роботи прокладали шлях до Спілки художників через республіканські виставки, автор серйозно захопився літературою.

Крім картин, Ігор Божко також створював дерев’яні скульптури з використанням побутових предметів (кран у «Водолії», виделка в «Жнивах»), які пізніше були повністю викуплені галеристом Анатолієм Димчуком.

Музика світла і струн

Театральний період Божка ознаменувався п'єсами на міжнародних фестивалях. Свою останню роль народний артист Семен Крупник зіграв у п'єсі Божка «День тиші».

Визнання його абстрактного циклу «Планети» колегою Володимиром Цюпком підтверджує унікальність його роботи зі світлом. Сам Божко зізнається, що обрав би шлях композитора, якби починав життя заново; його музику для гітари виконує майстер Юрій Ніпрокін.

Сьогодні його роботи знаходяться в Національному художньому музеї України та багатьох приватних колекціях в Україні, а також у зарубіжних зібраннях.